"Фінанси господарських суб’Єктів"


1 Орендні підприємства

2 Фінансова діяльність кооперативів

3 Використана література

1 Орендні підприємства

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об'єктами оренди є:

1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій (господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці);

2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1) організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2) громадяни та юридичні особи України;

3) громадяни іноземних держав;

4) міжнародні організації;

5) особи без громадянства.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним, і економічно самостійним суб'єктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Згідно із Законом України Про оренду, введеним у дію 14 березня 1995 р., державне підприємство може бути орендодавцем у відношенні до майна тільки зі згоди Фонду державного майна України, його регіональних відділень і представництв або органів уповноважених місцевими радами. Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Другий тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності, вільного підприємництва.

Розвиток орендних відносин у сучасних умовах зустрічає численні перепони, які ставляться фактично ще існуючою адміністративно-командною системою. Адже сам процес упровадження оренди відбувається під керівництвом і контролем цієї системи і передусім в її інтересах, а не в інтересах орендарів. Тому в багатьох випадках оренда неефективна.

Орендні відносини для ефективного розвитку повинні мати як економічні, так і політико-правові засади. Що стосується останніх, то їх має забезпечити закон про оренду. Крім того, щоб діяв цей закон, потрібний ще і механізм його реалізації.

Для розвитку орендних відносин передусім необхідно провести роздержавлення об'єктів власності, реалізувати економічну самостійність кожної форми власності як форми господарювання. Об'єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

І) об'єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повернення;

6) виконання зобов'язань.

Орендна плата є важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендарю. Основним складовим елементом орендної плати є амортизаційні відрахування, тобто відшкодування орендодавцю вартості орендного майна. Другий елемент орендної плати - відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання доходу. А одержати доход орендар може лише за умови передачі йому майна орендодавцем у тимчасове користування.

Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. У розвинутих країнах за базу для визначення величини доходу береться банківський відсоток. Проте в Україні через формальну роль банків у господарському житті, суб'єктивізм у встановленні позичкового відсотка це зробити об'єктивно неможливо. Така можливість з'явиться тоді, коли буде проведена докорінна реформа фінансово-кредитної системи. Вона повинна перетворитися із централізовано керованого кредитора у справжнього стимулятора виробництва на основі економічних регуляторів. Адже рух позичкового відсотка є барометром, що відображає рівень економічного потенціалу системи, її стан. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Існують грошова форма орендної плати, натуральна і грошово-натуральна. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, які передбачені законодавчо.

Після відрахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) вартості матеріальних витрат, амортизації (якщо вона не входить в орендну плату), орендної плати, податків і платежів у бюджети різних рівнів, розрахунків з іншими партнерами утворюється орендний доход. Усі платежі повинні бути строго фіксованими, що ставить величину орендного доходу тільки у залежність від ефективності та якості діяльності орендного колективу. З орендного доходу формуються такі фонди:

1) ризику (фінансовий резерв),

2) розвитку виробництва, науки і техніки,

3) соціального розвитку,

4) єдиний фонд оплати праці.

Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, є лізинг. Лізинг - це довгострокова оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

Механізм даної форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці.

Переваги лізингу пов'язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. У 80-х роках спеціалізовані лізингові фірми поступалися тільки інформаційним. В Японії щорічний приріст лізингових операцій становить 25-30%, а за деякими видами наукоємної, високотехнічної продукції - ще вищий.

Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні. В 1991 р. функціонувало понад 200 підприємств, які надавали у тимчасове користування різні засоби праці. Певний досвід роботи у цьому напрямі вже нагромаджений Республіканським комерційним центром. Це - орендне підприємство, метою якого є всебічне сприяння формуванню ринку засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів.

Реформи в Україні супроводжуються поглибленням економічної кризи, зниженням рівня життя населення. Стабілізація і подальший розвиток ринкової економіки можливий за умов розширення орендних відносин. Господарювання на умовах оренди —важлива ознака ринкової економіки.

Ефективне ведення підприємницької діяльності передбачає широке впровадження і використання орендних механізмів. Підприємства, що випробовують необхідність в розширенні парку обладнання або його заміні, мають 2 можливості: придбати обладнання у власність або взяти його в оренду.

У першому випадку необхідно знайти значні грошові ресурси або вилучити з обороту ліквідні кошти, що може викликати погіршення структури балансу, або використати позикові кошти, що обумовить появу додаткових витрат на оплату відсотків по кредиту.

Оренда дозволяє підприємствам залучати до господарського обороту необхідне майно без значних одноразових вкладень, пов'язаних з його придбанням, і надає можливість отримувати прибуток за допомогою здачі в оренду тимчасово невживаних об'єктів, зберігаючи право власності на них.

2 Фінансова діяльність кооперативів

Кооперативи, як добровільні об'єднання громадян для спільного вирішення ними економічних, соціальнопобутових та інших питань, можуть створюватись у різних галузях (господарські, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом про кооперацію і кооперативи та іншими законами.

Для здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати господарські кооперативи (кооперативні підприємства).

Господарським кооперативом визнається добровільне об'єднання фізичних осіб на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності.

Господарські кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Господарський кооператив діє на основі статуту та є юридичною особою.

Господарські кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:

· добровільність членства фізичних осіб у кооперативі та вільний вихід з нього;

особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства;

відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу;

демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень;

обмеження виплат часток доходу на паї;

розподіл доходу між членами кооперативу виходячи з їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;

контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.

Засновниками господарського кооперативу можуть бути громадяни України. Чисельність членів господарського кооперативу не повинна бути меншою ніж три особи.

Рішення про створення господарського кооперативу приймається його установчими зборами.

Господарський кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації згідно з вимогами цього Кодексу щодо реєстрації підприємств.

Членами господарського кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, формують фонди та беруть участь у діяльності підприємства.

Фізичні особи можуть бути членами кількох кооперативів, різних за напрямами діяльності.

Вступ до господарського кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом господарського кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативного підприємства про прийняття у члени кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом кооперативу.

Членство в господарському кооперативі припиняється у разі:

· добровільного виходу з господарського кооперативу;

· припинення трудової участі в діяльності підприємства;

· виключення з членів господарського кооперативу у випадках і в порядку, визначених статутом;

· несхвалення загальними зборами членів господарського кооперативу рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу;

· смерті члена господарського кооперативу.

Порядок і майнові наслідки припинення членства в господарському кооперативі визначаються його статутом.

Виключення з членів господарського кооперативу (звільнення з кооперативного підприємства) може бути оскаржено до суду.

Основними правами членів господарського кооперативу є:

участь в управлінні підприємством, право голосу на загальних зборах членів кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом; користування послугами кооперативного підприємства; одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і строки, визначені статутом господарського кооперативу.

Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів членів кооперативу і правління кооперативного підприємства.

Статутом господарського кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов'язки членів кооперативу.

Майно господарського кооперативу становить колективну власність кооперативу. Господарський кооператив є власником будівель, споруд, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Члени кооперативу передають підприємству право користування належною їм земельною ділянкою як пайовий внесок у порядку, визначеному земельним законодавством. За земельну ділянку, передану кооперативному підприємству в користування, справляється плата у розмірах, визначеними загальними зборами кооперативу.

Для здійснення господарської та іншої діяльності кооперативне підприємство за рахунок власного майна формує відповідні фонди.

Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна підприємства (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом.

Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в господарській діяльності підприємства. Фінансові ресурси кооперативного підприємства формуються за рахунок доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.

=========================
1