НАПРЯМИ ТА ОБ'ЄКТИ ІНВЕСТУВАННЯ


Мотивація інвестиційної діяльності

Результатом будь-якої інвестиційної діяльності є отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Інакше кажучи, всі : показники інвестиційного процесу повинні бути зацікавлені в його акції та ефективному завершенні. Саме таким чином реалізовані індивідуальні інтереси учасників інвестиційної діяльності:

· інвестори у даному разі отримують повернення вкладених капіталів і передбачені дивіденди;

· замовники отримують реалізований інвестиційний проект та доходи від його використання;

· керівник проекту та його команда отримують плату за конт­рактом, додаткову винагороду за результатами роботи та форму­вання прибутку і також підвищення професіонального рейтингу;

· органи влади отримують податки з усіх учасників, а також задоволення громадських, соціальних та екологічних потреб і вимог у довіреній їм сфері;

· споживачі отримують необхідні їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкокодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток, який отримують активні учасники;

· інші зацікавлені сторони отримують задоволення своїх інтересів.

Для досягнення найбільшого ефекту від здійснення інвестеційної діяльності неохідно зважити на такі внутрішні та зовнішні фактори, які притаманні нашій економіці:

1) нестабільність;

2) дефіцит та обмеженість коштів і ресурсів;

3) інфляція та зростання вартості;

4) поява та посилення конкуренції;

5) соціальні проблеми та вимоги;

6) екологічні зміни та вимоги;

7) проблеми споживчого ринку;

8) зростаючі вимоги до якості робіт.

Якщо ж ці зміни не аналізуються та не враховуються при управлінні інвестиційною діяльністю, це може призвести до не­гативних результатів, а саме:

зниження доходів і прибутків учасників;

перевищення встановлених за контрактом вартостей, трива­лості та строків завершення інвестиційного проекту;

підвищення встановлених лімітів на спожиті трудові та матеріально-технічні ресурси;

збільшення штрафів за порушення зобов'язань;

запізнення з введенням нових технологій, відставання з відвадженням і практичним використанням результатів наукові досягнень і дослідно-конструкторських розробок;

відставання появи нової продукції на споживчому ринку;

непродуманість прийнятих рішень;

низька ефективність інвестицій та великі строки окупності проектів.

Поняття про інвестиційний проект

У Методичних рекомендаціях з оцінки інвестиційних проектів та їх відбору для фінансування наводяться такі тлумачення інвес­тиційного проекту: "справа", "діяльність", "захід, що передбачає здійснення комплексу будь-яких дій, які забезпечують досягнен­ня певних завдань". Ближче до цього поняття за змістом терміни "господарський захід", "комплекс робіт", "проект як система ор­ганізаційно-правових і розрахунково-фінансових документів, які необхідні для здійснення будь-яких дій чи які описують дії".

На основі аналізу наведених визначень та ознак бізнес-про­екту можна сформулювати узагальнене визначення поняття інве­стиційного бізнес-проекту. Інвестиційний проект — це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та реалізації.

Класифікація проектів. Множина бізнес-проектів може кла­сифікуватися за різними ознаками. Очевидно, що наведена нижче схема класифікації не єдина, однак у більшості випадків вона уявляється нам корисною.

Виокремлено такі основи класифікації бізнес-проектів:

Тип проекту — за основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект;

Клас проекту — за складом і структурою проекту та його предметною галуззю;

Масштаб проекту — за розмірами самого проекту, кількіс­тю учасників та ступенем впливу на зовнішнє середовище;

Тривалість проекту — за терміном здійснення проекту;

Складність проекту — наприклад, за ступенем фінансової, технічної чи іншої складності;

Вид проекту — за характером предметної галузі проекту.

Розглянемо основні різновиди проектів:

І. Тип проекту — технічний, організаційний, економічний, соціальний, змішаний.

2 Клас проекту — монопроект, мультипроект, мегапроект.

3 Масштаби проекту — дрібний, середній, великий, дуже великий. Або інша класифікація: міждержавні, міжнародні, націо­нальні, міжрегіональні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, корпо­ративні, відомчі, проекти одного підприємства.

4 За тривалістю проекти можуть буй короткотермінові (до З років), середньотермінові (від 3 до 5 років), довготермінові (по­над 5 років).

5 Вид інвестиційних проектів: інноваційний та організацій­на науково-дослідний, навчально-освітній, змішаний. Більшість бізнес-проектів носить інвестиційний (витратний) величина інвестицій, які необхідні для здійснення бізнесу, залежить від усіх перелічених ознак та насамперед від масштабу, тривалості та ступеня солідності проекту.

До інвестиційних проектів зазвичай належать проекти, головною метою яких є вкладення коштів у різні види бізнесу з метою отримання прибутку. В цій групі бізнес-проектів виокремлюють інноваційні проекти, до яких належить система різно­манітних нововведень, що забезпечують безперервний розвиток організаційно-економічних систем.

Однією з найвідоміших спроб ввести стандартизований підхід по оцінки та аналізу інвестиційних проектів була діяльність Між­народного центру промислових досліджень при ЮНІДО. У 1972р. було опубліковано "Керівництво з оцінки проектів", яке стало значним дослідженням з цього питання. Враховуючи загальну орієнтацію на використання цієї методики у країнах з ринковою економікою, яка тільки-но формується, а також зважаючи на той факт, що у роботі над створенням методики ЮНІДО брали участь головні міжнародні фінансові інститути (такі як Світовий банк. Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Міжнарод­ний валютний фонд) не дивно, що саме ця методика стала етало­ном аналізу інвестиційних проектів, які здійснюються на терито­рії СНД, зокрема в Україні.

Нині за рахунок коштів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) деякі українські банки фінансують інвестиційні проекти підприємств малого та середнього бізнесу (з приватною формою власності), що здійснюють (бою діяльність у галузях сільського господарства, харчової промисловості та послуг. Кліє­нти банків, які бажають скористатися коштами кредитної лінії від ЄБРР, повинні подати на розгляд банку клопотання про сподівання кредиту, обгрунтований бізнес-план та необхідні для пояснення такого кредитування документи.

До підприємств, для яких розробляється подібний інвестиції ний проект, висуваються такі вимоги:

допроектні активи не повинні перевищувати 2,5 млн. Де США (за винятком споруд і будівель);

кількість працюючих не повинна перевищувати 500 осіб:

діяльність підприємства має відповідати вимогам охороні довкілля, що висуває ЄБРР;

максимальне співвідношення загального боргу (кредит ЄБР до власного капіталу має становити 70:30 %, а власний внесок проект — не менше 30 % вартості проекту;

коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку для сплати податків, амортизаційних відрахувань і витрат на сплату відсотків з усіх позичок позичальника до всієї заборгованої позичальника з урахуванням кредиту ЄБРР) повинен бути меншим 1,3:1;

вартість застави не повинна бути меншою за 120 % від с) загальної заборгованості за кредитом. Кредитні кошти не спрямовуються:

на рефінансування вже існуючих зобов'язань приватних підприємств або фінансування придбаних цінних паперів діючі підприємств і нерухомості;

на реалізацію проектів, пов'язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї тощо.

Бізнес-план до інвестиційного проекту розробляється відповідно до типової форми, яка надається банком клієнтом.

Умови кредитування:

1) мінімальна сума кредиту — 50 тис. Дол. США;

2) максимальна сума кредиту — 2 млн дол. США;

3) термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;

4) максимальний термін довгострокового кредиту — 5 років;

5) максимальна відстрочка погашення основної суми боргу 2 роки (тривалість пільгового періоду);

6) орієнтовна відсоткова ставка — 15 % річних;

7) відсотки за кредитом сплачуються клієнтом банку-учас­нику щоквартально чи щомісячно (при короткостроковому кре­дитуванні) за принципом нагромаджувального підсумку.

Інвестиційний проект, що пройшов аналіз в українському бан­ку-учаснику і дістав позитивний відгук, передається на розгляд спеціальної комісії НБУ та фінансового консультанта ЄБРР. Після грунтовної оцінки такого проекту можливе прийняття позитивного рішення щодо його фінансування.

Типи проектного фінансування

Усі учасники інвестиційного проекту ділять між собою відпові­дальність за його реалізацію. В основі такого розподілу лежить сту­пінь інвестиційного ризику, який бере на себе та чи інша сторона. У зв'язку з цим розрізняють кілька типів проектного фінансування:

1) без регреса на позичальника;

2) з частковим регресом на позичальника;

3) з повним регресом на позичальника;

4) на консорційних засадах.

Регрес — це право кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника. Право регресу регламентує відносини між суб'єк­тами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регре­су підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповід­но зменшує вартість позички.

Фінансування без регресу па позичальника зумовлює покла­дення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.

Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об'єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу, інші суб'єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проек­ту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проек­ту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержан­ня кошторису.

Фінансування без регресу на позичальника застосовується уже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору дує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обгрунтування проекту. Вартість такого фінансування для по­зичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу експертизи тощо.

Фінансування з частковим регресом на позичальника зумов­лює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виника­ють у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної докумен­тації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за своєчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни.

Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що можна пояснити його достатнім поширенням. За певних умов такі фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємстві позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов'язки часткою активів.

Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансу­вання застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіо­нів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають пе­ревагу саме цьому виду фінансування.

Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схе­мою: "створюй — володій — експлуатуй". Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуа­тації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами кон­сорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.

Для реалізації великих проектів можуть створюватись проми­слово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, ста­ють інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і роз­поділяють між собою всі інвестиційні ризики.

Теорія інвестиційного портфеля

Портфель цінних паперів — це цілеспрямовані вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цін­них паперів, які виступають об'єктами портфельного інвестуван­ня, належать:

1) акції;

2) державні боргові зобов'язання;

3) деривативи;

4) сертифікати;

5) комерційні цінні папери (векселі);

6) акції підприємств;

7) депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та інше.

Можна виокремити два види портфелів цінних паперів: інди­відуальний і портфель підприємства.

Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок ви­пуску цінних паперів (пасивні операції) та вкладати залучені гро­шові кошти в цінні папери інших емітентів (активні операції) з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та приро­сту капіталу.

Підприємства-інвестори можуть мати на меті розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових та інших структур, спекулятивну гру тощо.

Індивідуальний портфель повинен включати три основні еле­менти: ліквідні цінні папери, гнучкі коротко - та середньотермінові інвестиції та інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.

Частина портфеля має відіграти роль аварійного резерву та складатися з цінних паперів та інвестицій вільних коштів, які можуть бути оплачені чи отримані за вимогою негайно чи протя­гом кількох днів. Інша частина портфеля має включати інвестиції вільних коштів та цінні папери з перспективою достатніх доходів та приросту капітальної вартості у співвідношенні з можливістю їх реалізації без суттєвої втрати капіталу.

Призначення частини портфеля, що залишилася, — захист ін­вестора від інфляції, що забезпечується приростом капітальної вартості, так само як і доходом, що приносять прямі чи непрямі вкладення коштів в акції.

Співвідношення розмірів частин портфеля та види інвестицій у кожній з них залежать від ряду факторів, у тому числі:

можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень за­лежно від розміру доходів;

необхідності диверсифікації як способу зниження ризику;

особистих бажань інвестора та його схильності до ризику;

вибору між доходом та приростом капіталу. Він залежить від інших фінансових можливостей інвестора та його податкових зобов'язань;

довго тривалості запланованої перспективи. Вона значною мірою визначається віком інвестора;

стану фінансових ринків.

За податковими зобов'язаннями інвесторів можна поділити на тих, які платять податок за базовою чи вищою ставкою, а також тих, що звільнені від прибуткового податку. Вони можуть використову­вати свій капітал з метою отримання доходу чи приросту капіталу.

Будь-які інвестиції пов'язані з певним ризиком. Мабуть, най­менший з них пов'язаний з інвестиціями в цінні папери з фіксо­ваним відсотком. Проте існує реальний ризик знецінення вартос­ті як капіталу, так і доходу під впливом інфляції. З іншого боку, існує ряд досить ризикованих видів інвестицій. Деякі з них мо­жуть призводити до теоретично необмежених зворотних ефектів.

Розглянемо ризик та його вплив на дохід, капітал чи в сукуп­ності — на обидва показники. Вплив па дохід без урахування ка­піталу: за умов становлення ринку цінних паперів доходи від останніх практично непередбачувані. Вплив на капітал без ураху­вання доходу: при інвестуванні коштів в особливо надійні цінні папери та інші "гарантовано" ліквідні цінні папери з фіксованим відсотком завжди існує ризик втрати капіталу при зниженні цін. Вплив на капітал та дохід у сукупності: більшість видів інвести­цій є ризикованими як стосовно капіталу, так і доходу. Нерідко зниження доходу передує втраті капіталу. Компанія може знизи­ти дивіденди за звичайними акціями, що спричинить прискорене падіння цін на акції. В іншому випадку компанія може виявитися неспроможною виплатити відсотки по облігаціях, що сприятиме її ліквідації, і, можливо, вартість акціонерного капіталу буде від­шкодована лише частково.

Ризик може бути пов'язаний із загальними причинами чи фак­торами, які специфічні для окремого виду цінних паперів.

Усі інвестиції тією чи іншою мірою схильні до впливу змін політичного та економічного клімату, через що завжди є ризик того, що інвестор не зможе повернути вкладений капітал без втрат. Фактором ризику для інвестицій є інфляція. Падіння курсу валюти може вплинути як на дохід, так і на капітал. Інвестиції ві­льних коштів та інші інвестиції, які не пов'язані з цінними папе­рами, особливо схильні до зниження курсу. В той же час високі доходи за ними не можуть слугувати певною компенсацією.

На успіх діяльності окремої компанії впливають не лише еко­номічні чинники, але й специфічні причини, такі як вид вироб­люваної продукції чи послуг, конкурентоспроможність у межах галузі та фактори управління. Буває і так, що ціни на акції окре­мих компаній зростають чи падають, в той час як на ринку панує зворотня тенденція. В інших випадках ситуація у всьому секторі протилежна стану в інших сферах ринку. Такі тенденції визнача­ють комерційний ризик.

Іншим видом ризику, який пов'язаний з окремими компанія­ми, виступає фінансовий ризик, що характеризується можливіс­тю втрат при реалізації цінних паперів через зміну їх вартості.

Кредитний ризик з'являється при виникненні ситуації, коли емітент не в змозі виплатити відсотки та/чи основну суму за бор­говими цінними паперами.

Також може мати місце валютний ризик. Усі інвестиції в іноземні об'єкти підпадають під ризик того, що незалежно від ефективності окремого виду інвестицій в одиницях місцевої ва­люти величини доходу та капіталу можуть змінюватися під впли­вом коливань курсів обміну.

Систематичний ризик будь-яких цінних паперів — це та ча­стина їх загального ризику, яка пов'язана зі змінами загального економічного та політичного клімату, що впливає на всі види цінних паперів.

Несистематичний ризик — це частина загального ризику, що зумовлена факторами, які не впливають на всі види цінних паперів та можуть бути пов'язані лише з одним з них (наприклад, невірні рішення керівництва компанії). До несистематичних ви­дів ризику належить також ризик, пов'язаний з окремим секто­ром чи галуззю (галузевий ризик).

Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керува­тися певною портфельною стратегією, котра визначається:

1) типом та цілями портфеля;

2) станом ринку, його насиченістю, динамікою відсоткової став­ки та курсовою вартістю цінних паперів, можливістю реалізації завдань інвестиційних фондів через портфелі цінних паперів;

3) чинними законодавчими пільгами та обмеженнями;

4) загальноекономічним станом (у тому числі такими факто­рами, як фази економічних циклів та рівень інфляції);

5) необхідністю підтримання рівня ліквідності та мінімізації

Ризиків;

6) типом стратегії (коротко-, середньо - і довготерміновість).

=========================
1